Практика Верховного Суду щодо визнання недійним договору фінансового лізингу, положення якого посягають на права споживача
У Постанові від 20.06.2018 року у справі № 730/504/16-ц ВС зазначив, що зміст правочину не може суперечити закону, інтересам держави та населенню.
Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» зазначає, що при визнанні окремо взятого положення договору несправедливим, можливо визнати недійсним чи замінити тільки це положення, а не весь документ. У випадку, коли заміна окремих положень договору або визнання їх недійсними тягне за собою зміну й інших складових угоди, на вимогу споживача недійним може визнаватись весь документ.
Під несправедливими умовами слід розуміти такі умови, коли не дотримуючись принципу добросовісності, їх наслідком є суттєвий дисбаланс в правах та обов’язках на шкоду споживача.
Зважаючи на це, щоб стверджувати, що положення угоди несправедливі, паралельно має існувати три ознаки:
- недотримання принципу добросовісності;
- суттєвий дисбаланс прав і обов’язків контрагентів;
- шкода, завдана споживачеві.
Підставами для висновку стосовно несправедливості є наявність саме цих ознак, а не обізнаність чи необізнаність споживача про умови угоди на час її підписання.
Оскільки умови правочину фінансового лізингу суперечать вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів», його умови є несправедливим, а тому є всі підстави для визнання його недійним.