Думка Верховного Суду стосовно коригування лізингових платежів шляхом зміни курсової різниці
Одним із приводів виникнення цивільних прав та обов’язків по ЦК України є договір. В силу вимог закону він є обов’язковим для виконання контрагентами.
Своєю Постановою від 23.03.2018 року у справі № 916/706/17, в якій одна сторона вимагала від іншої через несвоєчасність лізингових платежів, крім безпосередньо власне платежів, пеню, штраф, 3 % річних та інфляційні й додаткові витрати, ВС встановив, що в лізингові платежі входять:
- кошти, що покривають частину вартості предмета правочину;
- платіж у вигляді винагороди лізингодавцю;
- компенсація відсотків за кредитом;
- інші затрати лізингодавця, які прямо випливають з виконання цієї угоди.
Закон не передбачає чіткого переліку платежів, даючи можливість контрагентам визначити їх самостійно. Сторони можуть вільно домовитися, які витрати лізингодавця слід включити до таких платежів, бо вони пов’язані з виконанням конкретного договору.
Стаття 533 ЦК України встановлює, що грошове зобов’язання виконується в гривні. Якщо в договорі прописано еквівалент в іноземній валюті, сума сплачується в гривнях за офіційним курсом, встановленим на дату здійснення платежу.
Таким чином, українське законодавство не передбачає заборони визначати грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Тому коригування лізингових платежів шляхом зміни курсової різниці, може мати місце та не порушує вимоги нормативів.